НАУКОВА ШКОЛА Н.В.ЛИСЕНКО
Наукову школу доктора педагогічних наук, професора Неллі Василівни Лисенко створено у 1998 році за активної співпраці з академіком Мирославом Гнатовичем Стельмаховичем. Керуючи НМЦ АПН України і Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника «Українська етнопедагогіка і народознавство» М.Стельмахович започаткував нові напрями науково-дослідницької діяльності у руслі фундаментальних проблем дослідження.
Відповідно, наукова проблема, яку Н.Лисенко представила після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук – «Етновиховний простір сучасних закладів освіти в умовах глобалізації: стан і перспективи» передбачала докорінне оновлення методологічних принципів (1996) теорії та методики екологічної освіти, зростаючих поколінь на основі взаємодетермінованості компонентів цього процесу в системі «педагог-дитина-батьки-соціум» у контексті етноекологічних підходів її реалізації, починаючи від ДНЗ і завершуючи післядипломною освітою педагогів та всеобучем батьків вихованців; корегування векторів світоглядної спрямованості методичних дисциплін фахової підготовки майбутніх педагогів в аспекті екологізації різних видів діяльності дітей в освітньому просторі українського національного дошкілля; моделювання дидактико-розвивального середовища у ДНЗ і ЗШ І ступеня, обумовлюючи екодоцільну діяльність дітей рівнем їхнього розуміння причинно-наслідкових процесів у живій і неживій природі із урахуванням особливостей їхнього сприйняття, стану сформованості почуттів та досягнутого рівня інтелектуального розвитку.
Стратегічні напрями дослідження.
Екологічний потенціал навчально-виховного процесу усіх освітніх ланок в умовах їх ступеневого функціонування набуває защораз більшої актуальності з огляду на необхідність їх ґрунтовної перебудови на основі системи наукових поглядів на людину та її місце у світі природи, а не лише суспільних відносин. Відтак, слід опиратись на багатопоколіннєвий досвід взаємодії людини з природним довкіллям у руслі двох фундаментальних пріоритетів: а)диктатура людини над природою чи б)визнання і утвердження себе, як частки природи. Принцип екологічного холізму на тлі другого пріоритетного підходу обумовлює не лише використання скарбів природи як безкоштовних і загальнодоступних для експлуатації, а й занурення у витоки природокористування, які були притаманними нашим пращурам упродовж віків і по цьому не несли загрози глобальних екологічних потрясінь проти атмосфери, ґрунтів, рослин, тварин і людей у різних кутках земної кулі, у т.ч. й передусім, на теренах українських земель. Реанімація етнокультури природокористування передбачає певну систематизацію конструктивних ідей і науково обґрунтованих підходів із урахуванням традицій, духовних потреб і етнічних особливостей.
За результатами аналізу загальних тенденцій еколого-природничої освіти дітей, а також фахової підготовки вихователів в ДНЗ до її здійснення виокремлено низку найважливіших стратегічних напрямів інтегрування у зміст цього процесу етноекологічного потенціалу знань із глибинної скарбниці українців.
Накопичений ними досвід гармонійного співіснування людини з природою, як одного із життєво важливих універсальних законів, уможливлює реалізацію еколого-природничої освіти в усій багатогранності цього процесу із притаманною для нього практичною спрямованістю, а також поліфункціональністю факторів забезпечення всебічного виховання особистості.
Авторська концепція еколого-природничої освіти дітей 3-6 річного віку.
- Пріоритетне визнання гуманістичних та екологічних цінностей у реальній виховній практиці, в якій алгоритм взаємодії із природним довкіллям ґрунтується на визнанні кожної дитини за найвищу цінність:
- повага до дитини та її духовного світу, сприйняття її потреб, нахилів, можливостей;
- формування кожної дитини як неповторної та унікальної особистості;
- утвердження кожної дитини як суб’єкта власного буття і діяльності;
- сприяння беззастережному визнанню кожною дитиною загальнолюдських гуманістичних цінностей (доброта, милосердя, справедливість, сумління, співчуття та ін.);
- спрямування кожної дитини до формування гуманістичних ідеалів на основі загальнолюдських і національних цінностей, як критеріїв оцінки цінностей самої дитини, як частки Всесвіту;
- спонукання кожної дитини до доброчинної діяльності, яку супроводжує невтомна праця над собою і прагнення до самовдосконалення і самореалізації.
- Еколого-природнича освіта дітей з дошкільного віку забезпечує формування основ громадянсько-патріотичних почуттів, як загальнолюдських цінностей – категорій, що спираються на причетність до певного етносу (етноекологія), його свідомість, яку втілено у народній творчості, відповідно:
- першоосновою етноекологічної освіти дітей постає досвід етносу, пронизаний гуманним ставленням до природного довкілля;
- етноекологічна освіта забезпечує успішне формування національної свідомості і патріотичних почуттів, унеможливлює духовну деформацію;
- завдання етноекологічної освіти успішно розв’язуються засобами фольклорних творів українського народу, його звичаїв, народних ремесел і промислів, участю у традиційних народних театралізованих дійствах (вертеп, гаївки), народних іграх і забавах;
- етноекологічна освіта сприяє опануванню навичками народної культури природокористування задля охорони й збереження життя і здоров’я людини.
Гуманістичний та етноекологічний підходи, значно збагачують діапазон еколого-природничої освіти, уможливлюють проектування «Зеленого дошкілля» на теренах типових міських ДНЗ України.
Шляхи його реалізації передбачають сім векторів програмного забезпечення, які презентовані в авторських освітніх технологіях, зокрема у книгах: «Скарбівничка», «Прилітайте, лелеченьки», «Мій рідний край», «ЕКО-ОКО» (А – моделювання дидактико-розвивального процесу в ДНЗ задля реалізації програми; В – екологічна програма харчування дітей; С – проекологічна діяльність педагогічного персоналу в ДНЗ; Д – проекологічна співпраця з батьками вихованців ДНЗ; Е – проекологічна співпраця з медичними і психологічними консультативними центрами; К – проекологічна співпраця з громадськими природоохоронними організаціями (товариствами); Л – експериментальний проект програми “Зелене дошкілля”).
Професійно-педагогічна підготовка майбутніх вихователів ДНЗ до еколого-природничої освіти дітей посідає чільне місце в авторській концепції. Її засадничим підґрунтям постають принципи забезпечення пізнавальної активності кожної дитини; позитивної мотивації її практичної взаємодії зі світом природи; охоплення дітей різними видами діяльності, які формують аналітико-синтетичні операції, стимулюють спостережливість, допитливість, кмітливість; активізуючого впливу педагогічного процесу ДНЗ та співпрацю з батьками дітей у руслі еколого-природничої освіти загалом.
Організація фахової підготовки майбутніх вихователів ДНЗ до еколого-природничої освіти посідає чільне місце поміж іншими напрямами діяльності авторської школи. Її центральна концепція полягає в розумінні еколого- педагогічної культури як інтегрованого явища, що охоплює найважливіші знання про людину та її життя на планеті Земля, об’єднує їх у єдине, логічно завершене ціле; є результатом оволодіння історичним досвідом людства в сфері природничої освіти; включає професійні вміння та навички екологічного виховання дошкільників, спрямованого на формування першооснов їх екологічної культури засобами етноекології.
Концептуальні положення знайшли відображення у реальному педагогічному процесі ВНЗ: формування еколого-педагогічної культури майбутнього вихователя та й відповідна організація процесу еколого-природничого виховання дітей дошкільного віку можуть бути здійснені за умов: інтегрування знань з прикладної, загальної та соціальної екології й педагогіки з її конкретними методиками як підґрунтя еколого-педагогічної культури фахівця; єдності функціонування всіх структурних компонентів його еколого-педагогічної культури; впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву і дійово-вольову сфери особистості в їх динамічному розвитку; вибору ефективних методів і засобів систематичного і послідовного функціонування еколого-педагогічної культури вихователя в процесі еколого-природничого виховання дітей; удосконалення й актуалізацію екологічних знань у системі самопідготовки й самоосвіти педагогів і батьків.
Розроблені та впроваджені положення концепції еколого-педагогічної підготовки студентів, створену на її основі модель їх еколого-педагогічної культури, як чинника професійної готовності до еколого-природничого виховання дітей, а також теоретичні обґрунтування й експериментальні матеріали впроваджено у зміст фахової підготовки майбутніх вихователів у ВНЗ України.
Аспірантами й докторантами Н.В.Лисенко захищено 34 кандидатських і підготовлено до захисту 3 докторських дисертації за час діяльності наукової школи. Сьогодні – учні Н.В.Лисенко працюють: очільниками кафедр: Олійник М. – педагогіки та психології дошкільної освіти, Палагнюк Т. – фізичного виховання для природничих факультетів; заступниками деканів Комісарик М. – факультету педагогіки, психології та соціальної роботи у Чернівецькому національному університеті ім.Ю.Федьковича; провідними фахівцями ОІППО (Рего Г. – Закарпатський (м.Ужгород), Клімкіна Н. – Хмельницький); доцентами фахових кафедр у галузі дошкільної освіти: ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (кафедра теорії та методики дошкільної і спеціальної освіти – Борин Г., Кравець Н., Лазарович Н., Мацук Л., Чупахіна С.), Луцького педагогічного коледжу (кафедра психолого-педагогічних дисциплін – Бубін А.), Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка (кафедра загальної педагогіки та дошкільної освіти – Калічак Ю.), Рівненського Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. акад. С.Дем’янчука (кафедра педагогіки – Джаман Т.); Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (кафедра дошкільної педагогіки, психології та фахових методик – Розгон В., Фроленкова Н.); докторантами ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» – Стинська В., Добровольська А., Хобзей О.
Науковий доробок авторської школи становить близько 450 наукових праць, у т.ч. 8 монографій, 14 підручників, 6 методичних посібників, 2 програми для ДНЗ і 4 для ВНЗ України.
Наукова школа Н.В.Лисенко плідно співпрацює із ВНЗ Республіки Польща (м.Ченстохова, м.Щецін, м.Слупськ), Румунії (м.Сучава), Угорської Республіки (м.Дебрецен, м.Гайдубесермень,) та ін.
За час діяльності наукової школи Н.В.Лисенко проведено: 4 Міжнародні, 2 Всеукраїнські науково-практичні конференції, 1 Міжнародний та 1 Всеукраїнський науково-практичні семінари, 1 Міжнародний науково-практичний форум, 1 Міжнародний науково-практичний симпозіум та ін.
У науковому доробку авторської школи чільне місце посідають здобутки магістрів і докторантів Академії Поморської (м.Слупськ, Республіка Польща).
